Початок життя християнина – це життя в Бозі, а найбільша проблема кожного з нас – це гріх, який відділяє нас від Бога. Кажуть, у перші віки християнства люди сповідалися при всіх членах Церкви і робили це раз у житті. Бо в ту епоху сповідався лише той, хто відпав від Церкви через той чи інший гріх.
Повернення християнина до Церкви, до Христа – це і є сповідь. Я переконаний: що коли кожен із нас зростатиме в тій особистій єдності з Христом, то ми більше наближатимемось до єдності в Церкві. Й ідентичність наша відкривається на кожному історичному етапі через нашу ідентичність у Христі. Апостол Павло каже: «Я все можу в укріплюючому мене Христі», Євангеліє заохочує: «Шукайте найперше Царства небесного, а все решта вам додасться».
У Христі, з Богом ми відкриваємо свою особисту ідентичність і свою ідентичність як Церква. І тому питання ідентичності – це питання нашого особистого життя у Христі і нашого спільного наближення до Христа як церковної спільноти. Так, наближаючись до Христа, наші спільноти зростатимуть у Христі як Церква і колись стануть єдині. Скажу образно: якогось ранку ми прокинемось і усвідомимо, що ми – єдині, причому не через наші зустрічі, не через діалоги та дискусії, а через наше зростання у Христі.
Можна назвати багато причин, підводних течій чи суб’єктивних чинників, що не дають можливості повернути втрачену єдність Церкви. Але першопричиною є наша роз’єднаність у Христі – те, що ми віддалені одні від одних через свою гріховність, а тому й не здатні стати ближче. І навпаки: коли ми стаємо близько до Христа – і особисто, і як Церква – тоді й вертаємося до бажаної єдності. Тому особисте навернення преважливе. Як казав один святий: «Здобудь мир – і навколо тебе тисячі спасуться». Я цей вислів перефразував би так: «Живи у Христі, з’єднайся з Ним – і навколо тебе з’єднається уся Церква». Так особиста єдність із Христом, або життя у Христі, дає фундамент для єдності в усій Церкві. Єдність із Христом у нашому мікрокосмосі спонукає до єдності з Христом у макрокосмосі.
